ФІТОТЕРАПІЯ - ЛІКУВАННЯ ЛІКАРСЬКИМИ РОСЛИНАМИ

Головна сторінка

Енциклопедія лікарських рослин

Фітотерапія

Народна медицина

Народні рецепти для лікування

Виберіть букву, з якої починається назва лікарської рослини:

-А- -Б- -В- -Г- -Д- -Е- -Є- -Ж- -З- -І- -И- -Й- -К- -Л- -М- -Н- -О- -П- -Р- -С- -Т- -У- -Ф- -Х- -Ц- -Ч- -Ш- -Щ- -Ю- -Я-
мед

Виды меда

витамины

Витамины

подушка

Лечебная подушка

прополисная мазь

Прополисная мазь

 
 
 

Марена красильна

маренаЛат. – Rubia tinctorium рос. – Марена красильная, англ. – Common Madder

Родина Mapeнові – Rubiaceae

Опис Марени красильної

Марена красильна – багаторiчна трав'яниста рослина з повзучим, чотириграним кореневищем, з вельми чіпким стеблом, до 1,5 м завдовжки, 0,5 см завтовшки. Листки марени ланцетовиднi, розмiщенi по стеблу по 4-6 в кiльцi. Квiтки марени жовто-зеленi, дрiбнi, зiбранi в кiлька мiтелкоподiбних напiвзонтикiв. Плiд соковитий, розмiром близько горіхової зернини, спочатку червоний, а пiсля достигання – чорний. Kopiнь марени червоний – завтовшки до 1 см, висхідний з багатьма боковими кopiнцями.

Поширення Марени красильної

Марена красильна зростає в чагарниках, бiля дворiв i попідтинню.

Лікарська сировина Марени красильної

Kopeнi марени – Radix Rubie.

Корені марени три-, чотирирiчних рослин збирають восени (вересень–жовтень), коли надземна частина починає в’янути. Очищенi i помитi корені, якi зовні темно-червонi, а всерединi яскраво-червоні, сушать у затiнку чи в сушарці при температурi 40 С. Пакують у мішки, зберiгають у сухому і провітрюваному мiсцi.

Хімічний склад Марени красильної

Сировина мiстить 2-3,5% ди- i трiоксiантрахiнонових глікозидів – руберитринова кислота, галіозин тощо. При розпаданнi глiкозидів утворюється барвна речовина алізарин, пурпурин (утворюється ймовірно при лежаннi сировини) , ксантопурпурин. Kopiнь марени мiстить ще рубіадинглiкозид, еритроцин, органічні кислоти, дубильнi та пектиновi речовини, близько 15% цукру, бiлкові речовини i слiди жирної олiї.

Дiя i застосування Марени красильної

Марена красильна має дiуретичну дiю i бере участь в обмiнi фосфатитiв, через що застосовується при лiкуваннi каменів у жовчному i сечовому мixypax (оксалати i фосфати) та як допомiжний засiб при paxiтi i доброякiснiй aнемії.

Основна дiя кopeнiв марени – руйнування каменів у жовчному та сечовому мixypax. Механiзм дії коренів марени ранiше зв'язували з руберитриновою кислотою, пiд впливом якої руйнуються камені в жовчних протоках i ypeтpi. Нинi вирiшальне значення вiддають барвним речовинам, якi взаємодiють з фосфатами й оксалатами кальцiю i магнiю. Kpiм того, цi ж речовини надають тонус гладкiй мускулатурi жовчних протокiв i уретри, посилюють перистальтику їх i видiлення конкрементів.

Марена красильна виявляє протизапальну дiю при запальних процесах в жовчних протоках, жовчному міxypi i нирках. Застосовується ще при колiтах з дiареєю i для регулювання менструації.

Протипоказання до приймання Марени красильної

Гострий гломерулонефрит, виражена недостатнiсть жовчного мiхура, виразкова хвороба шлунка. Передозування кореня марени може викликати болi i загострення хронiчних; запальних урологiчних захворювань. Отож лiкування треба здiйснювати при безпосередньому контролi лiкаря.

Спосiб застосування Марени красильної

Марена використовується у виглядi настою. 1 ч.л. дрібно нарізаного кореня марени заливають 200 г холодної води, залишають настоятися протягом 8 год і проціджують.

Такий же корінь заливають 200 г окропу i залишають настоятися 15 хв, пiсля цього процiджують. Два настої з'єднують в один, який i п'ють тричi на день по 120 г до їди.

3асiб застосовується i у виглядi порошку кореня марени. Приймають по 1 г порошку через 3 год з великою кiлькiстю води при деннiй дозi 3-4 г.

Примiтка. При прийманнi препаратiв кореня марени сеча набувае червоного кольору.

Марена запашна – Лицарське зілля

Цю рослину просто знайти травневої пори і на початку літа у лісі, пара важно мішаному, а надто часто – у грабовому, ялиновому й буковому, де достатньо вологи і грунт багатий на гумус. Поширена в усіх лісових районах України, включаючи й гірський Крим. Трапляється не поодиноко, а значними заростями, створюючи в пору цвітіння своєрідний двобарвний трав’янистий килим у лісі. Йдеться про маренку запашну.

Місцеві народні назви: маринка, мар’янка пахуча, вальдмайстер (з німецької), жасмінник (від пахощів), пахучка, липок (зріла рослина дещо чіпка), остудник (вживають при простуді), смілка пахуча, маринка лісова, шершава.

Марена запашна – невеличка, тендітна, багаторічна, гілляста рослинка. Стебла висхідні, нерозгалужені (прості), 20-40 см заввишки, відходять від повзучого кореневища. На стеблах лутовками, переважно по вісім, сидять довгостоланцетні, світло-зелені, цілокраї листочки, загострені на верхівці. Дрібні пахучі листочки зібрані в щитки з напівзонтиків на верхівках стебел. Цвіте маренка у травні – червні.

Жива рослина позбавлена пахощів, а зів’яла й суха приємно пахне свіжим сіном, чий запах зумовлений ароматичною речовиною – кумарином, яка виділяється при висиханні. Збирають надземну частину маренки запашної в пору цвітіння і швидко сушать, розклавши тонким шарому затінку чи під дахом. Суха трава дещо чорніє.

У вітчизняній фармакології марена запашна ще не знайшла належного місця, хоч вона вже давно (з часів пізнього Середньовіччя) і з успіхом використовується у народній медицині як у нас, так і в західноєвропейських країнах, у деяких навіть включена до фармакопей.

Усі частини рослини, особливо ж квітки, містять кумариновий глікозид, кристалічний глікозид асперузозид, дубильні, смолисті й гіркі речовини, сліди нікотинової кислоти. У листках чимало вітаміну С, а в корінні й кореневищах – речовини червоного кольору.

Марена запашна в народній медицині

Використовують марену запашну в народній медицині досить широко: при кишкових кольках, хворобах обміну речовин, гастриті, а особливо часто вдаються до неї при жовтусі й хворобах печінки та жовчного міхура. Марена відома і як слабкий проносний та сечогінний засіб (особливо в суміші з іншими сечогінними рослинами), розчиняє камені й пісок у жовчному й сечовому міхурах. Вживають цю траву й при неврозах серця, неприємному відчутті в ділянці серця, при безсонні, свербежу тіла, припливах крові до голови та головному болю, при істерії та клімаксі у жінок, порушенні менструального циклу. Діє заспокійливо і снотворно, сечо-, жовчо – і потогінно та як пом’якшувальний засіб при кашлі.

Прийнятою в народі формою ліків є настій і чай з марени. Настій готують із 2 – 3 чайних ложок подрібненої сухої трави маренки, заливаючи склянкою холодної перевареної води. Настоюють 8 годин, проціджують і випивають протягом доби за кілька прийомів. Чай готують так: одну столову ложку трави заливають склянкою окропу, настоюють 10 хвилин. П’ють по дві склянки на добу ковтками.

У середні віки дуже популярним був так званий майський напій – настій свіжої марени запашної на білому вині ( давно ж бо помічено, що свіжа трава маренки запашної бадьорить, освіжає, а суха заспокоює). Вважалося, що такий напій регулює процеси травлення, поліпшує обмін речовин, очищає кров, піднімає тонус, особливо у чоловіків. Тому-то й назвали й назвали траву лицарським зіллям.

Окремі знавці народної медицини готують особливий, складний настій на вині окремих видів марени як основи та багатьох інших рослин-компонентів: калгану, гадючника звичайного, ракових шийок, золотника тощо. І багатовіковий досвід застосування цього настою свідчить, що він ефективний при різких випадках неврозу, стенокардії, безсонні (особливо від фізичної й психічної перевтоми), нервових розладах, зокрема істерії, серцевій недостатності та багатьох інших порушеннях діяльності нервової й серцево-судинної системи.

Найбільш біологічно активною речовиною марени запашної є кумарин. Він не цілком безпечний – у високих дозах спричинює нудоту, блювання, головний біль, запаморочення, іноді й нетривалий параліч тощо. Межовою дозою є 4 г кумарину для дорослої людини, проте до неї наближатися не слід. Приймати ліки з маренки запашної можна тільки одну добу, а повторити лікування доцільно через добу-дві. Робити це треба під наглядом лікаря. Взагалі ж користуватися маренкою запашною можна лише протягом 2-3 тижнів, дотримуючись зазначеного режиму лікування. Відомо також, що кумарин істотно знижує зсідання крові. Великі дози трави материнки запашної протипоказані вагітним.

Компреси із свіжої чи розпареної сухої й відцідженої трави материнки запашної застосовують при ранах, фурункулах (чиряках), виразках тощо. Свіжа рослина діє сильніше, аніж висушена. За схильності до захворювання шкіри В. В. Кархут радить вживати суміш маренки запашної з листками волоського горіха і квітками липи (у співвідношенні 4:1:5). Одну столову ложку суміші залити півтора склянками окропу і настояти 4 год. Пити щодня по 1 склянці перед сніданком, а паралельно прикладати компреси із свіжої трави. Подібні компреси із свіжої трави роблять на ніс при нежитю або на скроні при головному болю.

У промисловості трава марени запашної широко використовується для амортизації вин, лікерів, настойок, пива, есенцій, чайних сумішей, тютюну, ласощів, а також як приправа для салатів тощо.

Марена запашна – давній інсектицидний засіб, особливо проти молі, тому здавна посипали білизну й вовняний одяг порошком з її трави, що водночас надає речам приємного запаху.

 

бадан

Народные средства от всех болезней

ингаляции

Ингаляции

температура

Как сбить температуру у ребенка?

 
 
 
 
 
 
 

 

антиоксиданты лечение воском водоросли атеросклероз эфирные масла

Антиоксиданты

Лечение воском

Бурые водоросли

Атеросклероз

Эфирные масла

лечение цветом яблочный сок фэн-шуй язык диета

Лечение цветом

Яблочный сок

Фэн-шуй для денег

Диагностика по языку

Средиземномо-рская диета

растения волосы биостимуляторы гомеопатия камни

Энергия растений

Укрепление волос

Биостимуляторы

Гомеопатия

Лечение камнями

 
Обратная связь: info@fitovita.com.ua © Все права защищены. 2010 год